Місто у Польщі Пулави є побратимом міста Боярки. Багато боярчан про це не знають.
В офіційному списку, або в Вікіпедії, ви не знайдете такої інформації, так як там не вказано, що невелике місто Польщі – Пулави, є побратимом невеличкого міста України під Києвом – Боярки. Представлена інформація не являється офіційною, але вона базується перш за все на підставі власного досвіду та знань.
Давайте спершу розберемось, що ж таке місто-побратим? Місто-побратим – це майже завжди пара міст різних країн (2 міста), між якими є якийсь зв’язок, щось спільне. Тобто, представники міст встановлюють та підтримують дружні відносини, розробляють спільні проекти. В одному з них я брала участь. А саме - обмін школярами . Діти ознайомлюються з культурою, історією міст обох країн,беруть учать у конференціях, їздять на екскурсії, вивчають мови, спілкуються один з одним, обмінюються враженнями, і ,навіть, можуть їздити один до одного у гості.

Тільки 26 листопада 1998 року, указом Президента України було встановлено День пам’яті жертв голодомору.
У травні 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала
голодомор 1932 – 1933 років актом геноциду. Але це рішення пройшло з мінімальним результатом – 226 голосів.
Тільки 28 листопада 2006 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Чому ж ми так пізно позбулися страху, витерли запилену сторінку з товстелезного підручника Історії України.
Лише через 70 років Генеральна Асамблея ООН поширила заяву, у якій визнала Голодомор 1932 – 1933 років
«національною трагедією українського народу», хоча ще в 1984 році конгресс США створив комітет
при Гарвардському університеті, котрий займався вивченням причин Голодомору на Україні.
Не можно не відзначити, що американці спромоглися раніше за українців розпочати вивчення Голодомора,
коли в Україні тільки стало можливим говорити про голодомор після грудня 1987 року, я вже нічого не кажу про те,
щоб створювати якісь спеціальні заклади.

Сьогодні у Центрі соціально-психологічної реабілітації (офіційне відкриття відбулося
2 листопада 2001 року) Київської обласної дитячої лікарні відбувся концерт для вільних від процедур
пацієнтів лікарні, відвідувачів центру і медперсоналу.

Святковий весняний виступ підготували і провели школярі і педагоги Боярської
школи №4. Юні артисти подарували присутнім разом з талановито виконаними номерами чудовий
весняний настрій.

Історичні події, що пов’язують Києво-Печерську лавру з сучасною
Бояркою.

Києво-Печерська лавра є однією з найбільших святинь
Українського народу. У православному світі її називають після
Єрусалиму та Святої гори Афон у Греції. Про жодне місце в Україні
не розповідають стільки легенд, дивовижних історій, як про неї.

Мико́ла Корни́лович Пимоне́нко (*9 березня 1862, Київ — 26 березня 1912) — український
художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
... Була в його долі ще й Малютянка, де він допомагав батьку оформляти місцеву церкву,
куди повернувся поправляти здоров’я після холодного Петербурга. Село Малютянка знаходиться
на відстані 6-8 км від станції Боярка, де на дачі влітку відпочити, полікуватися, подихати
цілющим повітрям приїзджали відомі і знамениті люди України. Тут з 1888 по 1911 роки
часто бував і Микола Пимоненко, сидів над боярським ставком, ходив лісом, працював.

Протягом 12 років Олександр Костянтинович Богомазов систематично перебував влітку у Боярці.
Тут він виконав цілий ряд своїх полотен, на яких відображено місцеві мотиви («Пейзаж. Боярка», 1914).
Найвідоміша його картина – «Пилярі»(1927) в основі має також боярський сюжет.
У Михайлівській церкві Боярки Богомазов хрестив свою 6-місячну дитину.

Олекса́ндр Костянти́нович Богома́зов (*26 березня (7 квітня) 1880, Ямпіль Харківської губернії,
нині смт Сумської області — 1930, Київ) — український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва.
О.Богомазов є чільним представником українського й світового авангарду.

Влітку 1883 року на дачах ст.. Боярка перебувала Заньковецька Марія Костянтинівна
(1854-1934)
актриса, громадська діячка.
Можливо, тоді вона стояла на цьому самому місці, де стоїмо зараз ми, слухала шепіт лісу, дивилася на верхівки дерев, що, здається, торкаються хмар. Її присутність на боярській землі залишиться в історії так само, як і все її життя і творчість в історії України.

Ми, тобто редакція сайту, раніше вже писали, що стара частина міста була забудована і продовжувала
активно забудовуватись вже в кінці XIX століття. Вже тоді була вулиця Хрещатик, район Липки у Боярці.
Відпочинок на боярських дачах і лікування в санаторно-лікувальному закладі тут користувалося великим попитом.



Також забудовувалась частина міста за залізничною колією, яка називалась Будаївка.
В наш час Боярка умовно ділиться на дві частини: стару Боярку, яка прив’язана до залізничної станції Боярка,
і Нову Боярку (Н-Боярку), яка відділена від села Тарасівка залізничною колією південно-західної залізниці.
Тут знаходиться станція Тарасівка.



На задньому плані цієї фотографії -великий бітонозмішувач, до якого весь час під'їжджали машини
за цементним розчином - місто Боярка активно забудовувалось.

Михайло Грушевський, Олександр Грушевський,
Ганна Грушевська-Шамрай, Ольга Кобилянська

Пізня Осінь. На вулиці людей небагато, мабуть, як і тоді у кінці ХIХ – на початку ХХ століття, коли тисячі
дачників, що відпочивали, спілкувалися між собою на дачах ст.. Боярка, пороз’їжджалися по своїх домівках,
повернулися до своїх звичайних справ

Але самі ці люди були дуже не звичайні, а видатні люди України, якими пишаються всі українці, в тому
числі й жителі міста Боярка, тому що тут ці видатні люди були. Вони ходили боярським лісом, прогулювались
по вулиці Хрещатик та по іншим гарним місцям Боярки.